Неоніла Гуменюк
Кружляє листя в танці,
Душа ж моя співа.
На музику цю вічну
Для радісної пісні
Я підберу слова.
В похмурі дні осінні
Поміж високих зелен-трав,
У руках скрипочку тримав
І так натхненно на ній грав.
Пливла мелодія казкова,
Її всі слухати готові
У денний час і час ранковий.
Молодість літом відбуяла.
Життєва осінь вже прийшла
І на порозі тихо стала.
Та серця ніжний-ніжний спів
Зринає лебедем під хмари.
Радості й щастя не затьмарить
Не встигнеш зоглянутись - вечоріє,
І вже володарює темна нічка
Та розсипає в небі ясні зорі.
Ось вирина поволі місяць-серпик,
Гойдається на хмарах, наче хвилях,
Він рогом зачепив срібне відерце
Як я часто про тебе згадую,
У очах твоїх теплі іскорки,
Мила, ніжна, сувора трішечки.
Стільки мудрості в слові кожному,А ми слухали заворожено.
Нас водила світами казковими,
Щоби були ми усі добрими.
Яблука збирала у великий кошик.
Білі та червоні, такі соковиті,
Золоті, рум"яні, всі до рук просились.
Хуліган-вітрисько почав пустувати,
Перекинув кошик та й утік із саду.
Врізнобіч котились всі червонобокі,
Тихими кроками
Осінь ступає.
Так рік від року.
Змінить осінню
Пору чудову
Інша картина -
Виріс дуб могутній, йому років зо сто.
В верховітті вітер знай собі гуляє,
Співає і свище, віти нахиляє.
Та сили такої у вітру немає,
Щоби із тим дубом взяти позмагатись.
Бо міцний та дужий дуб отой столітній,
Я її читаю, наче книгу,
Все про тебе знаю, люба доню
І такий секрет тобі відкрию:
Щоб привітно доленька всміхалась,
Будь із нею щира та відверта,
Справедлива, чуйна, не лукава,
Та усмішка привітна гріє теж.
Хоча тебе давно уже немає,
Тих днів щасливих більше не вернеш.
А спомини-птахи усе літають,
Приходиш в сни, матусенько моя
І ніжно й лагідно до себе пригортаєш,
Краю журавлиний,
Пригорнуся серцем
Я до України.
Краю барвінковий
Рідний мій Подільський,
Краю калиновий,
Зігріла серденько коханням твоїм.
Любов"ю я дихаю на повні груди,
Її посилаю тобі навзаєм.
Окрилені радістю, сповнені щастям,
Удвох зустрічатимемо кожен день,
Життя наше сонячним буде й прекрасним,