Неоніла Гуменюк
Який вступатиме скоро в свої права,
Щоки рум"янитиме яблукам зеленим
Й завершуватиме він іще й жнива.
Зелен-отави покосить устигне,Розсипле, як намисто вранці роси,
Роздмухає вогонь на горобині
І зустрічатиме уже красуню-осінь.
Так душу мені тішать всі роки,
Рожеві, білі,жовті вони зранку
Вітаються зі світом залюбки.
А на пелюсточках краплиночки прозорі,
Роса на сонці сріблом виграє.
Я так люблю трояндове це море,
Лелеки, коли прилетіли здаля,
А вже розправляють пташата їх крила
Та дивляться звисока - гарна земля.
Уміють вже міцно триматись в повітрі,
Наука батьків не проходить дарма.
І не страшні їм ні дощ, а ні вітер
На білім кафтані
Розсипались густо так
По землі недбало
Горобини ягідки
Смачні соковиті.
Клюватимуть їх птахи,
І день поменшав, стала більша ніч,
Яка вже трішки-трішки віє холодом,
Згасло тепло купальських диво-свіч.
Вода ще тепла у ставку та річечці,
Увечері ж б"є ж хвиля "дрижаки".
Скоро покине нас яскраве літечко,
У своїх зізнався почуттях.
Ти ж мовчала, тільки усміхнулась,
Плечі кутала у теплу сіру шаль.
Сподівався на взаємність, мріяв
Як в моїх обіймах втонеш ти.
Та розбились на друзки надії.
Біля маминих воріт,
Згодом пелюстки ронила
Всі білесенькі свої.
Принесло ласкаве літо
Тепле сонце та дощі.
Милувалась вона світом,
Чи на білому
Доведеться приїздить
Михаїлові.
Буде в нас Архистратиг
На запрошення.
Хай несе добро та мир
Поцілунок на щоці
Очерет високий
Ізвечора залишив,
Про кохання шепотів,
Щоб на серці спокій.
А вона, осока
Тріпочуть золотавим листям,
Про щось шепочуться із вітром
Та нахиляють коси-віти
І ними візьмуться гойдати,
А хто їх буде заплітати?
Матінка-осінь тим берізкам
Похмурий листопад.
Але іще він у строю,
Зустріти грудня рад.
Вітається за руку з ним,
А ще розповісти
Що зроблено. чого не встиг
Вже сонце повернуло на весну.
Це відчувають навіть руді кішки,
Бо усю ніч співають за вікном.
А вдень щебечуть весело синички,
З калюжі п"ють водичку горобці.
То значить веснонька, напевне вже десь близько