Неоніла Гуменюк
Що блузочка синя
Та жовта спідничка -
Красуня синичка.
Зими не боїться,
Снігів та морозів,
Сальця би поїсти
Неначе боїшся чогось.
Пороблено чи наворожено,
Можливо тобі.Мабуть хтось
Хотів тобі злого й недоброго,
Та вір, що погані не всі.
Скажи, тобі й справді пороблено
Неначе чогось боїться
І навіть як вітер затих,
Тріпоче й тріпоче те листя.
А може замерзла вона
Й зігрітись ніяк не може,
Тому ця осика сумна
На травичці морозець,
Осінь буде покидати
Нас із вами.Навпростець
Побіжить кудись далеко,
Розтрусивши все тепло.
В кожушку зима біленькім
Душу мою і досі полонить,
Куточок райський милого Поділля
До себе кличе кожен день та мить.
Не завжди побувати тут вдається,
Все справи, справи, їм кінця нема.
Котра веде аж до села.
Як сумувала за тобою,
Столице юності й тепла.
Давно-давно тут не бувала,
Носила доля по світах,
Причал дитинства згадувала,
Холодний вітер із дощем,
Забрали журавлі тепло,
У серці ж залишили щем.
Журавлики ви. журавлі,
Нехай же буде шлях легким
І ви до рідної землі
Щоб спокійно спати, бачить гарні сни.
Усміхнеться ранок і почне розмову,
Щоби прокидались всі швиденько ми.
День прийде привітний і йому ми вдячні
За цілунок сонця, лагідне тепло,
Полудень покличе нас усіх до саду
Обніма крилом,
Клечана Неділенька
Йде до нас з добром.
Стелить на долівоньку
З липових гілок
Та із татар-зіллячка
Ступає тихо жовтень
Й багрянець розсипа.
Це осені синочок,
Вона ж не має дочок,
Лише синів Бог дав.
Та кожного з них любить
Ягідки-намисто в калини, мов рубін.
Твою підтримку, любий я відчувати хочу,
Бо ти такий хороший, у мене ти один.
І шурхотять листочки під нашими ногами,
Коли за руки взявшись отак йдемо кудись,
Тепло ми відчуваєм, любов також із нами,
І яблуні в ньому, груші та сливи,
Разом із батьками його посадили,
Вже тягнуться вгору деревця маленькі.
-Підростатиме з вами разом оцей сад, -
Це вчуваються тата і мами слова, -
А яким буде він, то від вас вже залежить,