Неоніла Гуменюк
І літечка барвистий натюрморт,
Хтось білосніжну зиму бачить хоче,
У неї ж стільки див є і красот.
А я закохана у осінь багрянисту,
Тоді ж бо і з"явилася на світ,
Як журавлі летіли в небі чистім,
Розтерла листя тісно у долонях.
І гіркотою той полин "дихнув",
Вже й застелив сріблястим димом скроні.
Вітер гойда високі полини
Там, де колись рум"янились суниці.
Вона тебе знаходить й в холодку,Хоча заб"єшся у куток далекий
Та дихать нічим, хоч стрибай в ріку.
У її хвилях можна освіжитись,
Від духоти сховатись хоч на мить.
Як без тепла нікому не прожити.
Так і від спеки все живе згорить.
Решту зірвали чи від вітру впали.
Радіють сонечку ці яблучка малі.
Щоб довго холоди ще не настали -
Так прагне кожне-кожне з них,
Теплом їм хочеться зігрітися останнім,Бо як впаде на землю перший сніг,
То "вижити" їм шансів не зоставить.
Між хлібів та буйних трав
І поміж берізок в"ється,
До ставочка поспіша.
Між вербичок вона стала
І спустилась до води,
Берегом попрямувала,
Посилала цілунки медові,Чарувала, п"янила, дурманила,Ніби кликала нас до любові.
Солодила і губи, і серденько
Ароматом парфумів божественних
Та ронила, ронила легесенько
Пелюстки, наче диво-метелики.
2016 р.
Малює все в такий же колір:
Пшеничні й житні колоски.
Дині та стиглі помідори.
І яблук круглії боки,
Солодких груш та винограду.
Усе здається золотим
Хоча ідуть до осені літа,
Та літечко ще у душі тріпоче
Й співає жайвором над нивою життя.
Яка так щедро віршами вродила
І на майбутнє задумів запас.
Лише б Всевишній дав здоров"я й сили,
То не криви душею, не обманюй,
Не плюй в криницю, із якої пити,
Бо ще не раз тут бути доведеться.
Не ображай ти хворого й старого,
Бо у житті ти знати можеш звідки,
Що незабаром станеться з тобою,
Спрагу вгамовували матері-землі.
Це дощ її благання вчув напевне
Й рясний-рясний пустився по ріллі.
Повеселіли в полі всі посіви
І квітоньки водиці напились,
Та й трави щиро дощику раділи,
Та загадково усміхаються берізки,
Щось таємниче перешіптуються з кленами
І не соромляться нікого аніскільки.
Простягують гілки до них, мов рученьки,
Запрошуючи тих на "білий" танець
І граціозно легко так кружляють,А вітер бавиться і пестить довгі кучері.
Їм спека не страшна ні грози,
А сонце додає снаги.
Блакитні пелюсточки їхні
Липневий вітерець гойда,
А гордо підняті голівки
Вдивляються в небесну даль.