Ada Yelagina
ти у пам'яті,
у її глибинному шарі,
де пливуть у повітрі повільні предвічні кити,
де маленький шаман креслить власне ім'я на золі
і знімає із шиї кулон з голубої емалі.
а на ньому - вода,
я із води збираю твоє тіло
із павутин що світяться сную майбутню шкіру
тонке переплетіння кладу на ярий вилом
в основу поміж ребер
до тебе ближче
милий
білосніжний, білий, білоокий,
на сорочці паморозь хрещата,
час іти і твій блаженний спокій
зустрічати,
зустрічати.
вимикається світло у душній кімнаті -
і виходять у безмір тіла,
надломилось усе, що не можна ламати,
дивна манія поряд лягла;
і прямують на схід, і вертають на захід,
там де гойдався ти в небо
у зоряні вихри і води
де найдревніший твій родич тебе народитись умовив
там де ти встанеш над серцем і сам даси йому ходу
і буде ядро твоєї любови
•
стає попелясто-рожевим
небо прогірклої просині,
в'язкий рудуватий туман
сповзає у ями і люки.
може, ми діти несправджені?
немов ненароджені досі ми –
синій янгол
до мене приходить щоночі:
крила у нього гострені,
пір'я - наче луска,
і риси його лиця
до найтоншої лінії
деревце
лінія в лінії
запилене листя над жилами в інеї
пальці змикаються –
знаки без імені –
я весь водоспад прозорий і плавний у синьому
стікає лазур із розмаєної голови
хитається щось наді мною тонке і набілене
і губи самі йому шепчуть -
прийди
я знов танцюю на битому склі,
на кахельних плитах,
на чорному зіллі.
себе відпусти, мене відпусти,
холодне румовище, доме зітлілий
ти знаєш, я люблю високих і тонких,
щоб кожен їхній рух давав мені сто ліній,
щоби на довгих шиях і на човнах повік
могла я провести свій слід чорнильно-синій
щоб дибилась, росла їх опіумна плоть,
довшає день, як волосся,
смоляні розпускаються вії,
млосні вигини тіл
закривають собою надлам,
темна спека підходить
і тебе замикає в обіймах,