Ada Yelagina
наші зйомні квартири в найтемніших районах
а ми горді з тобою
із осанкою ходимо
по розбитих пляшках
як по льоду на фйордах
перевертень
в диявольському лісі
такий прекрасний
ми його взяли
на карнавал з собою
там колесо він чортове побачив
в мене три друга зі знаком свободи,
і її нескінченність переходить у мінус:
першому її мало,
другому з нею складно,
третій - повісився.
тримай під рукою своїх електричних дияволів
медуз і гієн тренуй не заходячи в тіло
щоночі обходь окраїни губ опалених
пожовклі печаті знімай з голови
і царствуй і будь над сходом і спокоєм заводі
що це
втискає величезне сонце мені між лопатками
годує щодень не розтуляючи рота
а поки я сплю око виймає за оком
і голови білих півоній вкладає натомість
я жадібно згинаю брови,
в озернім склі
твій видивляю дім.
стояти поряд,
нахилятись поряд
і бігти між очей,
у ящірці кожній живе дракон.
нехай її мова до тиші близька –
таїть під собою найтонша луска
жагу і тропічний циклон.
вологий вітер із дощу на синьому
гладить шрам на лобі під твоїм волоссям
де ти йдеш сьогодні
на якій землі прокинувся
мій друже
мій брате
абрикоси цвітуть
і туман поїда абрикоси
кожну руку дерев
забирає молочна просинь
я веду тебе в сад із зав'язаними очима
чорний ситець на пальцях і тендітна рожева шкіра
кажеш - у тобі непрохідна темрява
а я бачу дерева безлисті що тягнуться в небо
і одне найтемніше і найтонше дерево
вп'ялося пальцями в стелю
і обдерло фарбу до синього
і пробило руками сто тисяч однакових поверхів
так захлинаються за коміром слова -
не всидіти,
не вимовити прямо;
і білого колосся ясні плями
все жéвріють із темного кута.
дивився на місяць червоний,
на воду, яка прибувала,
на тіні,
які стерегли
русалок в тонких очеретах –
нагих, у перстенях коштовних,