Юлія Оліяр
Палають світи у безмежжі вогнів люті.
Плаче небо, бо щось і його болить.
Ми живі ще. Ми ще ніким незабуті.
То давайте і далі прагнути жить.
Кожен з нас має працю свою сродну
і гарматами чи вогнями її не спалити.
З попелу вийшла й не стала плакати,
тільки умилась ранковими росами.
Не знаю землі чи небу дякувати,
пахну смутком і папіросами.
Весна моя стала суцільним лютим,
коси давно розплелись, розмоталися.
коли облітало все листя з дерев
ми рахували пташині гнізда
птахи відлітали
тепла шукали
чи то їм в тих гніздах було затісно
і так все ставало сухо і пусто
колись я дивилась на сонце і не знала що там може бути біда
колись ти казав мені ділити все навпіл а я вперто множила все на два
колись я б не послухала нізащо твої смішні балачки
які розказували як влаштований світ і як діємо в ньому ми
колись кожен дивний сон видавався мені смішним
і замість троянд мої кімнати завжди засівав дим
друже
напиши мені листа хоч інколи
знаю часом ти не в змозі але все ж
в голові у мене люті віхоли
як мовчанням пустоту несеш
Відкриті руки, закриті серця,
любов навпіл, злість на два.
Теореми. Шанси, що рівні нулю.
Чи колись я від світу тебе відіб’ю?
Я колись покажу, що неба блакить
у тобі найпалкіше з усіх зорить.
листи для тебе
мені поцілунки
в листах небо
зілля чаклунки
тихенький скрип сходів
запахи чаю
сто днів
замало слів
твої очі повні сліз сто днів
твоє серце розриває лють і гнів
і ракети замість снів
Хочеться лютого сильного грому
(і трішки додому).
Знати б, що втрати – це дощ, який живить народ.
Знати б, що все не піде у неправильний поворот:
і от…
Що за полями чекає знати б.
коли минуле одного вечора постукає в двері
і принесе колишні зміни твоїй біосфері
просто забери у нього всі можливі шляхи
бо світ змінився й змінились у ньому ми
бо давні правила завтрашній день не збудують
вони сьогоднішніх нас не бачать і точно не чують
пам’ятай і не дай комусь знову забути
від повтору страшного дітей вбережи
щоби сад не бомбили диявольські брути
яким не відбути ніколи спокути
всі cили у спогади наші вложи
зірвані червоні намистини
розлетілися на частини
розкидалися по світах
загубилися у зірках
позбирати б назад
в найдорожчий свій сад