Неоніла Гуменюк
Кригою, мов ковдрою укрившись
І верба дрімає. похилившись,
Лиш тихенько щось шепоче вітер.
Мабуть колискової співає
Чи розповіда цікаву казку.
Та сніжок легесенько кружляє.
Усрібному та й гамаку,
Сплело його літечко бабине
З тонких павутинок-ниток.
І сукня летить-розвівається
Жовто-гаряча легка,
Волоссям її вітер бавиться,
Моя думка розкрилена,
Що у простір безмежний летить.
Ти, мій любий козаченьку,
Серце маєш гарячеє,
Мені щастя даруєш щомить.
І в похмурий день сонячно,
І танцює падолист
Під мелодію струмка.
Вітру музика дзвінка
На увесь ліс теж луна
То весела, то сумна.
Чути кришталевий дзвін,
Листочками довго,
Доки шлях свій завершував
Гарний місяць жовтень.
Та якось ще рано-вранці
У вікно дивлюся -
А черешня вся в багрянці,
чаєчки біленькі крила,
Ромашок білі пелюстки.
У білому вся наречена,
Приходять іноді й до мене
І віршів білих теж рядки.
2015 р.
З давніх-давен чомусь зовуть лелечим.
Бо щовесни лелек багато тут
І всеньке літечко звідси їх чути клекіт.
Хоч їхні гнізда є біля осель
Та в лузі харч шукають для пташаток.
У полі походжає також Лель
Стукають краплі в шибку щораз,
Хмар табуни вітерець кудись гонить,
Знову настала осіння пора.
Лист пожовтів й тріпотить на осиці,
Удаль відлетіли давно журавлі.
Осінь художниця і чарівниця
Берізці білокорій кучерявій,
У відповідь тріпоче вона листям,
Сором"язливо віти нахиляє.
Берізку обніма вітрець легенько,
Огорта теплом струнку красуню.
Таки він полонив її серденько,
У яскравому платті зеленому,
Веселилась, співала й сміялася
І красою її милувалася.
Як настало барвистеє літечко,
Я купалася в ньому і тішилась,
Розквітала ромашкою ніжною,
Сизо-голубою
Вечір поспіша.
Виглянув з-за хмари
Місяць, сипле чари
З срібного ковша.
Хлюпаються зорі
Ще своїм цвітом запізнілим,
Голівку поверта за сонцем,Хоча уже минуло літо.
Промінчики він ловить теплі,
Купає в них пелюстки жовті.
Коли ж дощем заплаче небо,
То не боїться, що намокне.