Юлія Оліяр
А я вагаюся часто і каюся.
Роздумую, дію, стаю, помиляюся.
І тільки вводить мене в облуду:
а що ж то інші думають люди?
Їду додому в свою Україну
й не знаю кого тепер там зустріну.
іди
вперед лети між зорями
мете метелиця ще юних літ
летить за мною
вір мені от просто
вір мені
коли терна колючі впивалась в мою голову
і весь світ покидав мене бивши нестримно війною
ти намагався розбити своїм теплом мій холод
і щоразу казав: не хвилюйся я поруч з тобою
коли хмари люті вмивали мене дощами
і одного разу друзі відпустили мою долоню
депортація
міст наших мутація
душі інкрустація
де наша маніфестація?
кожен день ставав чорними літерами
на білому аркуші нового життя
хоч настала весна але перестали родитися квіти
а найкомфортнішим місце стало старе укриття
пригадались усі найтепліші слова любові
і прокинулось в кожного спільне серцебиття
у вас пороги проросли пшеницею
єство наземне полетіло птицею
я знала вас я була сестрицею
я була братчиком вашому роду
якому колись не було переводу
я та хто ввібрала всю вашу свободу
я своєю молитвою небо закрию
Бог почує тихенькі і сильні слова
а на осінь Він нам подарує красиві жнива
і пташиний спів в гаю й новесеньку незламну Мрію
нагородить нас щедрим і світлим майбутнім життям
що в клубочку під серцем всміхнеться і тихо зрадіє
тепер мій дім став обличчям руїни
а мої легені прихистком смутку
сенсом життя стали межі країни
а єдність і воля найкращим набутком
найбільшим бажанням знищити ворога
й відрізати крила крилатим ракетам
червоніє неба водоспад
зазирає апельсин у море
хвилі вище жевріють за гори
і пишніші за квітучий сад
навіває міт старенький вітер
легкістю описує життя
сонячний зайчик не відблискує від мого лиця
хоча я знаю що точно колись була дзеркалом
бо в мені себе бачив весь світ хоч в світі себе не бачила я
а потім усе стало геть під иншим кутом і під иншим нахилом
а потім усе стало під иншим небом й під иншими хмарами
Запали ту свічку. Хай горить. То доля наша.
В ній скорбота й світло об’єднались
вмить. Заспокоє твою душу світла чаша,
пред якою всі довічні мудреці вклонялись.
Запали. Вона про мене нагадає,
нагадає рідний дім, який пропах любистком
Розпливаюся...
Господи, каюся!
За які гріхи такі нам це все?
Я їх знищу усіх.
Їх вбивати - не гріх.
Це вже скільки чортів у рай наш несе?