Лана Краска
Вона кохання обирала
усупереч принципам
нехай навіть то було
неправильним рішенням
нехай навіть щастя йшло
разом із розлукою
скільки ще мало статися того ,
чого вона зовсім не знала
того , до чого її крихітна дівоча душа
зовсім не була готова
такого дикого й нестерпного
надлюдського і зовсім протиприродного
пити каву о шостій ранку
поки місто дрімає без світла
його сповідь в листах читати
і кохати його на відстані...
все рідше - слова у поеми
частіше - мовчання і сни
білесенький аркуш паперу
і думи
і спогади
всі
а вночі вона ставала іншою
більш м'якішою та порцелянною
діставала зі схованки знімки
подарунки і листування
їй вночі наче легше дихалося
і моралі суспільства тікали до біса
вона на кухні
а ніч довкола
довкола тиша
і зорі з неба
і чай солодкий
вона можливо вперше у житті не поспішала
можливо вперше слухала себе , а не чужих
кортіло щастя - щастя і шукала
оточуючих заздрість маючи за гріх
нікому і нічого - лиш мовчання вперте
а коли вона починала все спочатку
поруч інколи ввижались нові горизонти
і тоді - від заходу сонця і до його світанку
вона самовіддано штурмувала фортеці й окопи...
а їй не смакувала самота
долати відстані і перепони - ради чого ?
аплодисменти
квіти
перемоги
в театрі долі порожньо - то ж як
вона і він
завжди ніколи
разом
між ними постаті людей і барикад
між ними відстані , автобуси , маршрути
й питання - ти кохаєш мене ?
мій світе
край моїх вчаровань
де лине завше пісня - самота
мій любий край
моє жадане слово
що зрідка відпускаю в небеса
вона носила тисячі обличь
на діалектах світу гомоніла
обожнювала чорний. Смак суниць
і каву вранці - надміцну , незмінну
завжди трималась осторонь людей
на краще самота , аніж постійний гомін
