Лана Краска
я кожен день пишу вірша
проте не на папері , а в уяві
тебе шматую , рідная душа
до кольору вечірньої заграви
чекаю мить , коли жадане слово
в мені пробудить спогади сумні
вона ледь не щодня влаштовувала пікети
із транспарантами
бентежила ночі спокій хресною ходою
зі смолоскипами
а він вірно і віддано готував їй каву щоранку
і цілунком
вона руйнувала всі правила і стереотипи
не слухала жодних порад і філософських докладів
уперто й власноруч
океани перетворювала на хмари
а ночами та ранками
гаптувала стяги
я так довго не бачила снів
що забула який ти насправді
тихий шепіт весняних полів
чи нещастя зрадливая правда
хто ти є у моєму житті
тільки тінь , тільки мрія про диво
пити каву о шостій ранку
поки місто дрімає без світла
його сповідь в листах читати
і кохати його на відстані...
а що їй в обіймах інших ?
від них пахне тільки неволею
їй небо пасує з хмаринками
не затхлість у парі з недолею
вона скаженіє від примусу
законів , тортур і насиллявона не купується цінником
а їй , такій тоненькій у місячному промінні
прозоро-ефірній до сонця навпроти
хотілось єдиного - його сильних обіймів
кохання й шаленства нові горизонти
і половинка розбивалася на чверть
і половинка не була єдиним
її у білому вбранні вели на смерть
її вели любов , життя і мрії...
вона не мала себе за генія
але щовечора
за чаєм з печивом
в уяві змученій, чуттям схвильованій
долала відстані
до нього в місто
чому
я знову вірю у світання
отих воскреслих у мені надій
не забуваю. Марне намагання
закреслити минулий хід подій
за що
вона не пила нічого , окрім його крові
їй не до смаку було вегетаріанство та веганство
лиш карміново - гостре
гаряче
й спокусливе
ароматно - кохане
а вночі вона ставала іншою
більш м'якішою та порцелянною
діставала зі схованки знімки
подарунки і листування
їй вночі наче легше дихалося
і моралі суспільства тікали до біса
