Лана Краска
все рідше - слова у поеми
частіше - мовчання і сни
білесенький аркуш паперу
і думи
і спогади
всі
вона поступово втрачала себе
не так щоби зовсім
непевно й ривками
до кави бажала коньяк чи саке
лягаючи в ліжко - не одягалась
не слухала більше ліричних пісень
і знову календар в червоних хрестиках
і кава надміцна і надгаряча
між зустрічами спільне їм помешкання
чатує час для нового побачення...
старти ніколи не бувають легкими
там не до правил чи забобон
першими кроками ти лиш помічаєш стежину
котрою вже потім до перешкод
і саме в цей час , коли буде зупинка
найперша зупинка серед багатьох
тепер вона знала з критичною впевненістю
без жодних "але" , "може й так" чи "напевно"
час хоче і може для двох зупинятися
час майже стоїть , коли двоє кохаються...
вона малювала уривками
кривими , хиткими лініями
мовчати могла - тижнями
і тижнями - гомоніти
могла пробачати все скоєне
забути про все подароване
... а він її від світу боронив
був хрестоносцем
відданим слугою
плекав їй квіти
готував обід
і на двобій за честь рушав щоночі
в обійми твої
ніжні та п'янкі
я падаю безжально
та безбожно
відхрещуючись
від утіх старих
вона і він
завжди ніколи
разом
між ними постаті людей і барикад
між ними відстані , автобуси , маршрути
й питання - ти кохаєш мене ?
неідеальне
якщо його міряти
за стандартом
типово - стандартним
не тонке , а тендітне
порцеляново - біле
вона починала ненавидіти відстані
і кляті життєві обставини
кілометри
маршрути
для неї здавалися пеклом
не раєм
і вона знову діставала меч
старанно зчищала іржу та минуле
заради життя до двобою на смерть
рушала, лиш тільки почувши - готова?
її не лякали ні біль, ні тортури