Юлія Оліяр
вирви себе з мого клятого серця
вирви не залишивши й сліду
щоб кожен спогад як файл стерся
щоб вітер не знав куди я поїду
щоб очі не мокли від сірих дощів
щоб зраджені клятви були останні
Україна наша повниться
наливається сльозами
бережи матір нас Богородице
наша віра будь із нами
українська земля повниться
кров’ю нашою нашим болем
мовчи
хай за тебе ракети працюють
хай за тебе кулі говорять слова
хай побачить москаль яку наші солдати казку малюють
у найгірших своїх снах
хай ворог чує сичання і дикий шепіт
Як вернути тих, кого нема?
В кого замість дихання – зима,
замість щастя – воскові думки,
замість дому – потойбічні сни.
Як вернути час, вернути нас?
Щоб не плутались у цифрах назв
тобі так пасує до лиця все що всередині я відчуваю
а я відчуваю як сонце теплом тебе огортає
а я відчуваю як сни обходять тебе стороною
лиш би ти довше лишилася поруч зі мною
я чую як щастя малює в душі твоїй дивні узори
я бачу як поруч з тобою танцюють зорі
Життя таке хитке й мінливе, правда ж?
Неначе хмари… Не вгадає жоден
їх форми. Навіть вранішній пейзаж
з хвилини на хвилину одноманітним буть не годен.
Летить земля небес. Така осяжна неосяжність
керує летом загадковим.
маленька я пливу чимдуж рікою
мов корабель що розрізає хвилі й море
таке велике загадкове і просторе
таке німе і зовсім ще ранкове
пливу щоб стати теж рікою
тільки соняхи на столі
такі жовті й такі яскраві
тихий вечір у колі сім’ї
хтось чай смакує хтось каву
а вечірнє сонце сідає
і калина так ніжно цвіте
розрадилася
напівмертва вдихнула спокій
сліз нестало
нестало й в мені життя
в ці години поети стають одинокі
і у них вже відсутнє власне серцебиття
зміни це час коли найбільше боляче
бо звичний стрій весь зводиться нанівець
помирають люди
нажаль лиш за ними вмирає терпець
і твориться нова історія не тьмяна а сонячна
зміни це час коли ломить руки і ноги
боже, якби ти вмів говорити…
якби розуміла я твою мову
якби…
то б і я з тобою заговорила
бо вся ця краса що сьогодні для мене
то твої слова
твій поцілунок заснув лютневого ранку на моїй щоці
і спить там вже кілька місяців
боюся його розбуди
бо буря буде
бо він забуде
й полетить не залишивши і сліду