Юлія Оліяр
У жахливих стражданнях, тортурах,
де залита слізьми стація,
в закривавлених стінах-мурах
посміхнулась могутня Нація.
Знов навчила весь світ любити,
показала волю й свободу,
подивитися б на себе з височенної гори
вкотре крикнути що світ ще не до ручки
потьмянів змарнів у ньому стільки барв
що й життя не вистачить щоб висотати всі
подивитися б на степ наш і на ліс
кожен міліметр тоне в змістах
у вас пороги проросли пшеницею
єство наземне полетіло птицею
я знала вас я була сестрицею
я була братчиком вашому роду
якому колись не було переводу
я та хто ввібрала всю вашу свободу
я своєю молитвою небо закрию
Бог почує тихенькі і сильні слова
а на осінь Він нам подарує красиві жнива
і пташиний спів в гаю й новесеньку незламну Мрію
нагородить нас щедрим і світлим майбутнім життям
що в клубочку під серцем всміхнеться і тихо зрадіє
боже, якби ти вмів говорити…
якби розуміла я твою мову
якби…
то б і я з тобою заговорила
бо вся ця краса що сьогодні для мене
то твої слова
тепер мій дім став обличчям руїни
а мої легені прихистком смутку
сенсом життя стали межі країни
а єдність і воля найкращим набутком
найбільшим бажанням знищити ворога
й відрізати крила крилатим ракетам
червоніє неба водоспад
зазирає апельсин у море
хвилі вище жевріють за гори
і пишніші за квітучий сад
навіває міт старенький вітер
легкістю описує життя
сонячний зайчик не відблискує від мого лиця
хоча я знаю що точно колись була дзеркалом
бо в мені себе бачив весь світ хоч в світі себе не бачила я
а потім усе стало геть під иншим кутом і під иншим нахилом
а потім усе стало під иншим небом й під иншими хмарами
Запали ту свічку. Хай горить. То доля наша.
В ній скорбота й світло об’єднались
вмить. Заспокоє твою душу світла чаша,
пред якою всі довічні мудреці вклонялись.
Запали. Вона про мене нагадає,
нагадає рідний дім, який пропах любистком
Розпливаюся...
Господи, каюся!
За які гріхи такі нам це все?
Я їх знищу усіх.
Їх вбивати - не гріх.
Це вже скільки чортів у рай наш несе?
____________
Відкриті руки, закриті серця,
любов навпіл, злість на два.
Теореми. Шанси, що рівні нулю.
Чи колись я від світу тебе відіб’ю?
Я колись покажу, що неба блакить
у тобі найпалкіше з усіх зорить.